Інтерв’ю з Юлією Правак – молодою науковицею, лікаркою-інтерном та аспіранткою, яка присвятила свій шлях одній з найгуманніших сфер сучасної медицини – репродуктології. Про виклики «швидкого старту» в науці, метаболічні пастки сучасного світу, стрес війни та філософію лікарського служіння – у нашій розмові.
– Юліє Богданівно, ваш шлях у медицині вражає своєю динамікою. Ви закінчили Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського з відзнакою 2022 року й фактично без паузи обрали шлях аспірантури. Що стало тим вирішальним стимулом, який змусив вас піти в науку так швидко, чи не з перших днів після отримання диплома лікарки?
– Є такий вислів: «Наука – це не професія, це стан розуму». Мій шлях до аспірантури не був спонтанним рішенням чи спробою просто продовжити навчання. Це була логічна кульмінація всього мого студентського життя. Переконана, що справжній лікар починає формуватися не в інтернатурі, а ще на перших курсах, коли з’являється перша цікавість до того, як працює організм на молекулярному рівні.
Ще в університеті зрозуміла, що мені замало просто знати протокол лікування – мені важливо розуміти, чому він саме такий та як його можна вдосконалити. Я була активною учасницею наукових гуртків, і це була моя зона комфорту та водночас зона зростання. Впродовж кількох років я брала участь у конгресах студентів і молодих вчених ТНМУ. Це була неймовірна школа, адже вчишся не просто проводити дослідження, а й захищати власні ідеї перед експертами. Перемоги в різних наукових секціях лише додавали запалу.
Мій досвід увібрав у себе підготовку наукових статей для міжнародних журналів і виступи на великих платформах. Пригадую конференцію RECOOP у Празі – через карантинні обмеження вона відбувалася в онлайн-режимі, але рівень дискусій був надзвичайним. Потім був узбецький Самарканд, інші майданчики. Все це навчило мене критичного мислення. Але ключовим став п’ятий курс і знайомство з моїм майбутнім науковим керівником – професором Стефаном Володимировичем Хмілем. Наша співпраця почалася задовго до випуску. Коли я отримала диплом, уже мала чіткий вектор досліджень. Аспірантура стала природним кроком, щоб перетворити мої гіпотези на реальну наукову працю.
– Ваша спеціалізація – лікування непліддя. Це сфера, де високі технології межують з глибокими особистими драмами. Чому вирішили присвятити себе саме репродуктивному здоров’ю?
– Вибір спеціальності – це завжди поєднання раціонального та емоційного. Раціональна складова полягала в тому, що я мала унікальну можливість практикуватися на базі клініки професора Стефана Хміля ще зі студентських років. Це база світового рівня, де ти бачиш медицину майбутнього вже сьогодні.
Але є й інший бік – емоційний. Репродуктологія – це, мабуть, єдина галузь медицини, де результатом твоєї роботи є не просто відсутність хвороби, а поява нового життя. Це наука про зародження Всесвіту в межах однієї родини. Коли бачиш пару, яка роками втрачала надію, а потім тримає на руках рідну дитину – це дає неймовірний ресурс.
Водночас це надзвичайно складне інтелектуальне завдання. Репродуктолог повинен бути універсальним солдатом: знати ендокринологію, гінекологію, генетику, ембріологію, досконало володіти УЗД-діагностикою та розумітися у складних протоколах ДРТ (допоміжних репродуктивних технологій). Нині проблема непліддя в Україні та світі набуває масштабів епідемії. Бути фахівцем, який допомагає нації виживати в такі складні часи, – це велика відповідальність і честь.
– Ви поєднували інтернатуру в перинатальному центрі «Мати та дитина» з вечірньою формою навчання в аспірантурі. Як виглядав ваш типовий робочий день?
– Це був справжній виклик для моєї самодисципліни. Мій ранок починався в перинатальному центрі. Це була передова: операційна, огляди, клінічні обходи, прийняття швидких рішень у складних ситуаціях. Я намагалася вбирати кожне слово досвідчених лікарів. Практична медицина вчить тебе відчувати пацієнта, бачити симптоми, які не завжди описані в підручниках.
Вечорами ж починалася друга зміна – наукова. Це заняття в аспірантурі, робота в бібліотеці, опрацювання величезних масивів іноземної літератури, підготовка статей. Чи важко було перемикатися? Знаєте, навпаки – ці дві сфери підживлювали одна одну. Коли бачиш у пацієнтки певну клінічну картину вдень, ввечері шукаєш наукове обґрунтування цього стану в останніх світових дослідженнях.
Практична робота ставала джерелом запитань, а наука – інструментом для пошуку відповідей. Такий ритм навчив мене головного: наука без практики мертва, а практика без науки – сліпа.
– Тема вашої дисертації присвячена метаболічному синдрому при безплідді. Чому це питання стало наріжним каменем ваших досліджень?
– Метаболічний синдром – це «коктейль» з надлишкової ваги, інсулінорезистентності та порушення ліпідного обміну. Це справжня пастка для жіночого організму. Наприклад, при синдромі полікістозних яєчників метаболічні порушення є першопричиною. Якщо у жінки є високий рівень інсуліну, це блокує нормальну овуляцію, погіршує якість ооцитів (яйцеклітин) та робить ендометрій менш сприйнятливим до імплантації ембріона.
Проблема в тому, що багато пацієнток вважають зайву вагу лише естетичним дефектом. Моє завдання як науковиці – довести, що це глибокий патологічний стан, який знижує ефективність навіть найдорожчих програм ЕКЗ. Але є й позитивний аспект: на відміну від віку чи генетики, метаболічний стан – це чинник, який можемо коригувати. Саме тому моя робота зосереджена на превентивних заходах. Ми вчимо жінок готувати свій організм до вагітності, «налаштовувати» метаболізм, як тонкий інструмент, щоб він сприяв, а не заважав материнству.
– У назві вашої роботи фігурує термін «превентивна корекція». Чи справді можна запобігти безпліддю ще до того, як воно стане діагнозом?
– Превенція – це вища форма лікарського мистецтва. Звичайно, ми не можемо дати 100% гарантії, адже безпліддя може бути викликане трубним фактором, генетичними аномаліями чи важким ендометріозом. Але ми можемо мінімізувати ризики там, де це залежить від нас.
Превентивна корекція – це не просто дієта. Це комплексний підхід – корекція вітамінного статусу, робота з нутриціологами, контроль гормонального дзеркала, психотерапія для зниження рівня кортизолу. Ми повинні змінити парадигму: до репродуктолога варто йти не тоді, коли вагітність не настає два роки, а тоді, коли ви лише плануєте стати батьками.
– Ваш науковий керівник – професор Стефан Хміль, постать відома для української репродуктології. Яку найціннішу пораду отримали від нього на старті свого шляху?
– Стефан Володимирович – це не просто керівник, це ментор у найглибшому розумінні цього слова. Його головна настанова, яку я пронесу крізь усе життя, звучить просто, але вона фундаментальна: «Неможливого насправді дуже мало. Якщо людина справді хоче досягти результату, вона шукає способи та рішення. Якщо не хоче – шукає причини та виправдання».
Це правило працює і в лабораторії, і в операційній.
– Ви досліджуєте вплив зовнішнього середовища на здоров’я. Нині найстрашнішим чинником середовища в Україні є війна. Як постійний стрес та екологічні наслідки бойових дій впливають на здатність українців ставати батьками?
– Ми вже зараз бачимо наслідки того, що я називаю «репродуктивним стресом війни». Репродуктивна система жінки – це дуже чутливий барометр. Хронічний стрес активує вісь «гіпоталамус-гіпофізнаднирники», що призводить до гіперкортизолемії. Високий рівень гормонів стресу буквально вимикає репродуктивну функцію – організм на підсвідомому рівні зчитує середовище, як небезпечне для виживання потомства.
Ми стикаємося з психогенним безпліддям, порушеннями менструального циклу, передчасним виснаженням яйників. Крім того, війна – це порушення сну, зміна харчування, екологічні токсини. Наші дослідження мають на меті не лише зафіксувати ці зміни, а й знайти способи реабілітації таких пацієнтів. Збереження репродуктивного потенціалу нації нині є питанням національної безпеки. Кожна дитина, що народиться в Україні попри війну, – це наша спільна перемога.
– У світі панує доказова медицина. Як ви як молода науковиця знаходите компроміс між сухими протоколами та індивідуальним підходом до кожної пацієнтки?
– Це, мабуть, найважче завдання для сучасного лікаря. Доказова медицина – це наш фундамент, наше страхування від помилок. Ми не маємо права використовувати методи з недоведеною ефективністю. Але водночас пацієнт – це не середньостатистична одиниця з підручника. У своїй дисертації намагаюся поєднати ці два світи. Наука дає алгоритм, але клінічне мислення дозволяє адаптувати цей алгоритм під конкретну жінку. Я завжди кажу: ми лікуємо не діагноз «метаболічний синдром», а жінку, яка має свої емоції, генетичний бекґраунд, спосіб життя. Вміння поставити правильне наукове запитання, проаналізувати тисячі випадків і при цьому залишитися емпатичним лікарем – це і є той ідеал, до якого я прагну.
– Репродуктологія розвивається шаленими темпами. Які технології вважаєте найбільш революційними?
– Україна є одним із світових хабів репродуктивної медицини. Наші фахівці – серед найкращих у світі. Якщо мовити про майбутнє, то це, безперечно, застосування штучного інтелекту. ШІ вже допомагає ембріологам вибирати найбільш життєздатні ембріони, аналізуючи тисячі параметрів їхнього розвитку в інкубаторі.
Ще один напрям – персоналізована фармакогенетика. Ми зможемо підбирати дози препаратів для стимуляції яйників на основі генетичного профілю пацієнтки, що зведе ризики ускладнень до нуля. Революційними також є методи PGT-A (передімплантаційного генетичного тестування), які дозволяють уникати народження дітей з важкими генетичними патологіями. Всі ці технології вже доступні в Україні, зокрема в клініці професора Хміля.
– Якою бачите себе через кілька років, після захисту дисертації? Це буде шлях чистої науки, практичної медицини чи ви плануєте продовжувати цей складний тандем?
– Я не бачу себе в якійсь одній іпостасі. Для мене ці два шляхи – як дві нитки ДНК, вони нерозривно переплетені. Мій ідеал – це лікар-дослідник, який інтегрований у світову наукову спільноту, бере участь у міжнародних конференціях, публікується в Lancet чи Nature, але при цьому залишається доступним для свого пацієнта тут, в Україні. Я вірю в українську науку, вірю в наших людей і в те, що життя завжди переможе.
Розмовляла Зоряна ТЕРЕЩЕНКО